Блог

Леонід Рисухін про аналіз законодавчої бази в сфері житлового забезпечення та житлового будівництва

Леонід Рисухін про аналіз законодавчої бази  в сфері житлового забезпечення та житлового будівництва

              I.     Виходячи з анонсової теми сьогоднішньої  конференції , хотів би уточнити деякі речі.

Питання  Перше: Термінологічне.

Що ми розуміємо під «законодавчою базою у сфері житлового будівництва»..?.. Мабуть, це все ж таки специфічні речі, які регулюються  як відповідними законами, зокрема  «Про  регулювання містобудівної  документації», «Про архітектурну діяльність», так і спеціальними нормативними актами, такими як: технічні регламенти, державні будівельні норми , стандарти, тощо.

Але такі питання, можливо, потребують фахового обговорення у більш спеціалізованому середовищі. Сьогодні ж , говорячи  про житлове будівництво, ми, напевне, маємо на увазі вплив на його обсяги тих дій,законодавчих дій держави, які спрямовані на підвищення рівня житлового забезпечення.  

Питання друге. Аналіз законодавчої бази в сфері житлового забезпечення, як і в будь якій сфері, потребує розгляду різних аспектів проблеми. Зокрема:

ГОЛОВНІ:

А: повнота формалізованого рівня законодавства

Б: стан виконання законодавчих актів

ПОХІДНІ:

В: достатність інструментарію для виконавчої влади, що надає законодавство та оцінка його якості

Г:  актуальність змісту, сучасність методів, дієвість заходів , що пропонуються законодавством

Д)  інші питання з точки зору рішення «по суті» , тобто забезпечення житлом громадян України

           II.     Отже, головні аспекти проблеми.

А: якщо говорити  про формалізовані речі, то все у нас начебто гаразд.
1.Право на житло – це конституційна норма

2.Є у нас Житловий кодекс: це документ, який покликаний забезпечити загальне  правове регулювання такої сфери, як забезпечення житлом

3.Є окремі закони, що регулюють певні напрямки житлового забезпечення: як окремі (наприклад Закон України «Про соціальне житло»), так і такі шо мають у своєму складі певні розділи (наприклад, у Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді»  є ст. 10 : «Житлові умови молоді»)

4. Є постанови та розпорядження Уряду, є затверджені державні програми, є нормативні акти міністерств (зокрема, Мінрегіону), акти місцевих державних адміністрацій  та органів місцевого самоврядування.

Тобто формально: на усіх можливих рівнях законодавчого забезпечення  питання ВРЕГУЛЮВАНО .

Тепер Б: стан виконання.

Почитаємо Конституцію (ст 47 має 4 тези.  «Кожен має право на житло».«Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду». «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону». «Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду».)

Аналізувати лозунг («Кожен має право на житло»)- невдячна справа.А от конкретні речі, де прямо сказано про обов'язки держави– треба проаналізувати.

-         Чи створені умови, «За яких кожний громадянин матиме змогу…»

-         Чи надається житло «Громадянам, які потребують соціального захисту…»?

Мусимо констатувати: незважаючи на деякі фрагментарні приклади, у загальному підсумку - напевно,  НІ!
Ні, тобто конституційна  норма, конституційне право не діє в Україні!
Що тут вже говорити про застарілий Житловий кодекс, та безліч житлових програм, що фактично існують лише на папері!

Таким чином, аналіз ГОЛОВНИХ аспектів проблеми дозволяє зробити висновок про недієвість існуючої законодавчої бази стосовно житлового забезпечення. Тому важливо вивчити причини, визначити ПРЕДМЕТ вдосконалення: чи це «технологічні» речі, чи процедури забезпечення ДІЄВОСТІ законодавства і через аналіз ПОХІДНИХ аспектів, таких як актуальність, сучасність, повнота, практичність та результативність заходів, що передбачені законодавчими актами, мусимо виробити пропозиції щодо подальшихдій.

        III.     Дозволю собі нагадати присутнім про ще один діючий акт, який схвалений Постановою Верховної  Ради України від 30 червня 1995р., це «Концепція Державної житлової політики». Перечитавши його ще раз напередодні, мушу констатувати, що цей документ  і досі є актуальним, а концептуальні його положення і надалі можуть бути основою для тих практичних удосконалень, які потребує сьогодення.
Основні напрямки та шляхи реалізації державної житлової політики, закладені в Концепції, окреслили подальший шлях реформування галузі  з огляду на реалії ринкових умов, які почали формуватися на той час в державі. Зокрема в останньому абзаці Концепції зазначено, що її положення є основою для розробки нового житлового кодексу України. Але можливо, саме відсутність конкретних результатів від спроб та намагань державних інституцій забезпечити виконання ст.  47 Конституції України шляхом прийняття безлічі недієвих з точки зору масовості програм, і перешкоджає законодавцеві знайти оптимальні формулювання для нового Житлового кодексу, які були б сприйняті суспільством.
Тому зараз важливо, на мій погляд, пріорітетним ПРЕДМЕТОМ вдосконалення законодавства обрати ВИКОНУВАТІСТЬ нормативних актів, важливо зосередити увагу на досягненні дієвості законодавчих актів – бо технологічні речі вже достатньо вивчені, відпрацьовані, врегульовані, а от дієвість створить умови для врегулювання принципових питань при відпрацюванні нового Житлового кодексу.
Як приклад – ініціатива авторів законопроекту номер 9290 «Про особливості державної підтримки забезпечення молоді житлом», які запропонували визначити законом показники забезпечення житлом молодих сімей у часі: не менше як 5%  ЩОРІЧНО від загальної кількості таких сімей у державі( за даними Держстату чи ЄДИНОГО державного реєстру ). Добре, коли б контроль за виконанням цього показника мала б здійснювати Верховна Рада України, а стан виконання його  був би одним з ключових питань при оцінці діяльності Коаліційного уряду.

Зазвичай, Міністерство фінансів дуже негативно ставиться до таких ініціатив, які на законодавчому рівні визначають конкретні довгострокові фінансові зобов'язані Держави щодо бюджетних видатків за окремими напрямками, програмами чи проектами.

Але ми маємо чудовий приклад, коли за наявності політичної волі, у 2013р. Законом №5059  було внесено зміни до деяких законодавчих актів, зокрема до Бюджетного кодексу, та визначено обов'язок передбачати видатки на компенсацію процентів за кредитами отриманими громадянами на будівництво житла «на наступні роки».  І це добре працює!

Думаю, такий метод вдосконалення законодавчої бази дозволив би нам мати більш прагматичну та прогнозовану  підтримку державної будівельної галузі, більш оптимістичні прогнози стосовно демографічного стану в державі, та взагалі більш оптимістичні настрої у молодіжному середовищі.

Дата: 22.03.2016
Автор: Леонід Рисухін