Волинське обласне відділення Асоціації

Керівник відділення

Ковалюк Валерій Антонович

Про відділення

Спонади ветерана руху МЖК Ковалюка Валерія Антоновича

1992 рік. Весна. Я в складі делегації МЖКівців м. Луцька приїхав до Києва на установчу конференцію профспілки МЖК. В офісі дирекції Асо­ціації МЖК України, що розміщувався на вул. Червоноармійській, нам по­відомили — установча конференція відбудеться наступного дня, а сьогодні, за рішенням ради Асоціації МЖКівці пікетують Верховну Раду України. Головна проблема, яку таким радикальним шляхом намагались вирішити, — звичайно ж, фінанси.

Стрімкий ріст цін на будівельні матеріали, здорожчання будівельних робіт практично унеможливлювали завершення будівництвом багато­квартирних будинків, що будувались руками членів МЖК. До слова — не кожен бажаючий міг стати членом МЖК. Це право потрібно було виборо­ти активною життєвою позицією, участю в громадському житті, внеском в діяльність та розвиток підприємства, на якому працював, самого міста. Брались до уваги ініціативність, комунікабельність, відповідальність. пра­цьовитість, вміння генерувати ідеї та їх втілювати в життя, віра в свої сили та впевненість, що мрії збудуться і будинки будуть побудовані.

На той час більшість підприємств вже неспроможні були вирішувати «фонди» та «ліміти». Ці проблеми з успіхом вирішувала Асоціація МЖК України. Але ріст вартості будівництва був настільки стрімким, що добу­дувати будинки можна було тільки за підтримки держави.

Ми долучились до велелюдного натовпу пікетувальників, що зібрались біля Верховної Ради України. Настрій у всіх був збуджений: всі вірили, що депутати вислухають нас, зрозуміють і допоможуть. Депутатам, що підхо­дили, пікетувальники старались, як могли, розповісти про подолані труд­нощі на шляху до мрії — квартири, про освоєння будівельних професій, відпрацьованих місяцях на будовах, про сподівання своїх дітей, надію і віру, що молода Держава не відмахнеться від свого майбутнього.

В другій половині дня частина пікетувальників на чолі з членами Ради пішла до Кабінету міністрів України. До нас вийшов Єлєнєв Ігор Георгійо­вич, на той час заступник завідуючого відділом Кабінету міністрів Украї­ни. Він спокійно вислухав пікетувальників, взяв вимоги і для обговорення проблем запросив кількох представників до себе в кабінет. Я був серед тих, хто пішли з Єлєнєвим І.Г.

Я перший раз був в приміщенні Кабінету міністрів України. Пропус­кна система на вході в приміщення, на поверсі — вразила. В мене було від­чуття, що тут працюють серйозні, відповідальні працівники, випадкових людей немає, проблеми вирішуються швидко. В кабінеті Ігор Георгійович вислухав нас, багато уточнював, розпитував. А потім розказав, наскільки складна проблема — фінанси, яких катастрофічно не хватало, та що по­трібно робити, щоб наші мрії не вмерли. Для мене це були перші уроки ходіння по «високих» кабінетах і, напевно, найцінніші. Адже те, що роз­повідав Єлєнєв І.Г., вселило в мене надію, що нас почують, зрозуміють і в міру можливостей допоможуть. І ще — це не буде легко і швидко. Це буде важко: переконати працівників Кабінету міністрів України, Адміністрації  Президента України, народних депутатів Верховної Ради України, чому се­ред усіх будівельників Держава повинна допомагати МЖКівцям? Чомусь тоді в мене з’явилась відчуття, що ми знайдемо правильні слова, аргумен­ти, обґрунтування наших прохань.

Наступного дня пікетування продовжувалось. До пікетувальників до­лучились нові учасники з регіонів. Делегати на конференції прийняли рішення про створення Української республіканської профспілки праців­ників молодіжних житлових комплексів та комітетів місцевого самовря­дування. А я в групі, яку очолив Грищенко Володимир Олександрович, знаний МЖКівець, почали ходити по кабінетах. В той час я в повній мірі не уявляв, скільки кабінетів потрібно буде пройти, скільком людям роз­казати про МЖК, скількох людей пройняти вірою в МЖК та переконати, що МЖК — це не тимчасова компанія, не бажання групи молодих людей вирішити свої квартирні проблеми. Це серйозно. І надовго. Це майбутнє. Це найвагоміший аргумент на користь молодої Держави — України.

В другій половині дня на засіданні Верховної Ради України було дано протокольне доручення вивчити проблеми, що привели молодих будівель­ників під стіни Парламенту, та пропозиції по їх вирішенню.

Пікетування продовжувалось, а наша група продовжувала похід. Так склалось, що до кінця тижня по кабінетах ходили ми вдвох: Грищенко В.О. та я. Життєвий досвід Володимира Олександровича був доброю підмогою, а я досвіду набирався.

В суботу (інколи в п’ятницю) їхали додому. Нас там чекали дружини, діти, МЖКівці (будівництво з великими потугами продовжувалось). А в понеділок зранку ми з ним приїжджали до Києва.

Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Дер­жавний комітет у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища, Міністерство України у справах молоді і спорту, Кабінет мі­ністрів України, Адміністрація Президента України, комітети Верховної Ради України, народні депутати України. Дві-три зустрічі кожного дня: розповіді. дискусії, полеміки. Було все: від повного несприйняття ідеї до абсолютної підтримки.

Проте дні йшли, а результату ніякого. Інколи здавалось, що ми ні на крок не наблизились до рішення. Що знову на тій самій точці, що були першого дня — під стінами Верховної Ради України.

Обговорюючи ввечері в готельному номері події дня, ми з Володимиром Олександровичем приходили до сумного висновку: знову нічого. Завтра потрібно продовжувати. Але з якого кабінету? Кого ми ще не переконали? Щоб не опускались руки, в черговий раз переконували себе — таку справу не можна просто так похоронити. Адже тим, хто почав будівництво осо­бняків, гаражів, дач та об'єктів садівницьких товариств Держава допома­гала: постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1992 №175 «Про компенсацію пов'язаних з лібералізацією цін додаткових затрат на будівни­цтво житлових будинків, гаражів, дач та об'єктів садівницьких товариств».

На ранок кожного дня ми знали, куди йти, з ким зустрічатись, кого переконувати і які слова для цього потрібні. В дискусіях з кожним днем все більше викристалізовувалось розуміння шляхів вирішення проблем молодіжних житлових комплексів, механізмів та інструментів, які пови­нні будуть забезпечити реалізацію державної підтримки руху МЖК. Так з’явилась ідея створення у складі Асоціації молодіжних житлових комп­лексів України Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.

4 липня 1992 року став щасливим днем в моєму житті та в житті кож­ного МЖКівця. В цей день була підписана постанова Кабінету Міністрів України №369 «Про сприяння розвиткові молодіжного житлового будів­ництва». Наші старання увінчались успіхом. Важко сказати, як розвива­лось би МЖК в Україні без цієї постанови. Вона дала змогу завершити розпочаті будівництвом багатоквартирні будинки, а ще — потужній по­штовх розвитку підприємств МЖК.