Історія Асоціації: спогади

Згадує ветеран руху МЖК Володимир Грищенко:

— Наприкінці 1989 — початку 1990року стали виникати серйозні економічні проблеми на підприємствах оборонного комплексу, наших основних пайовиків в будівництві молодіжного житлового комплексу «Мрія». Коли ще тривало фінан­сування з міського бюджету квартир для працівників бюджетної сфери, від під­приємств хімічного комплексу, які були державними, стали з'являтися пропозиції від кооперативів та фізичних осіб, від яких ми не тільки не відмовлялися, але й намагалися знайти такі ж.

Треба було виживати, добудувати розпочаті будинки і надати квартири ем- жеківцям, які відпрацювали на МЖК кілька років, а підприємства відмовили­ся продовжувати фінансування їх квартир. Однак за фактом у наявності було об'єднання фінансування будівництва житла з державного, місцевого, корпора­тивного та приватного джерел. Фінансовий злочин!

Крім того, ми до того часу здали в експлуатацію ще два житлових будинки. Ще й таких красивих і рідних, в яких кожна цеглинка була любовно «погладже­на» руками емжеківців — інженерів, слюсарів, наукових співробітників, а то й завідувачів лабораторіями НД .А штукатурні та малярні роботи виконувалися ніжними руками наших улюблених дружин, які, як нам раніше здавалося, не при­стосовані для цього.

Настільки милими були для нас ці будинки, що шкода було передавати їх на об­слуговування нашим «червонопрапорним» радянським ЖЕКам. ми залишили їх у себе на балансі та обслуговуванні, створивши спеціалізовану службу. З точки зору діючих на той час законів — суцільні порушення. , як виявилося, не просто пору­шення, а свого роду виклик існуючій системі: в один із днів дзвінок від стурбовано­го голови міськвиконкому—і через 15хвилин його стурбованість стала зрозуміла неординарністю події.

На будівництво МЖК прибув «ревізор» і не простий ревізор, а працівник Ра­ди Міністрів УРСР. Так я познайомився з горем Єленевим. Хвала Богу, що це був думаючий, ініціативний і прогресивний чоловік. А інакше не відомо, чим би все  закінчилося.

Пізніше я дізнався, що наш приклад і ще ряд прикладів інших МЖК лягли в осно­ву аналітичних матеріалів, стали базою майбутніх нормативних актів, які були прийняті завдяки ініціативі та активній позиції Асоціації. А чому тільки прикла­ди МЖК? Так тому що в той час і до середини 90-хроків крім МЖКв Україні практично ніхто житло не будував.

Про важливість і затребуваність емжеківцями питань, які вирішувала Асоціація, каже ветеран руху МЖК Леонід Рисухін:

— Між тим, в березні 1991р. у Чернівцях відбулося чергове річне зібрання Респу­бліканської асоціації МЖК України. Було відзначено, що відповідно до Постанови Ради міністрів України від20.07.90р. № 155 «Про участь у роботі Ради Міністрів УРСР республіканських громадських організацій, які представляють інтереси гро­мадян і трудових колективів у сфері господарської діяльності» Республіканська асоціація МЖК України, одна з восьми республіканських організацій, допущена до участі у безпосередній роботі Президії Ради Міністрів УРСР та її органів з питань проведення економічної реформи в республіці. Вирішено питання про виділення ко­штів на розвиток Асоціації. ЦК ЛКСМ України перераховано 200 тисяч рублів. Було заслухано доповідь голови ревізійної комісії В. А. Грищенка «Про результати ревізійних перевірок діяльності виконавчого апарату.

На цих же зборах Асоціації було затверджено рішення про створення Україн­ського фонду молодіжного житлового будівництва. Ні, це був ще не фонд креди­тування молодих сімей (його ідея викристалізувалася, без сумніву, вході тривалих дискусій активістів МЖК в готелі «Спорт»). Основним завданням створення Українського фонду молодіжного житлового будівництва була задекларована ці­льова фінансова підтримка молодіжних будівельних малих підприємств, органі­зацій і кооперативів, що здійснюють будівництво житла для молоді в умовах ринкової економіки.

У своїй роботі Асоціація активно використовувала інтелектуальний по­тенціал емжеківців, застосовуючи «мозкові атаки», круглі столи та інші публічні форми роботи для вирішення численних проблем. Така практи­ка виявилася дуже ефективною та дозволяла в результаті гострих дискусій знаходити неординарні, часом навіть несподівані відповіді на злободенні питання. все ж цементуючою основою Асоціації та руху МЖК в цілому був «вільний дух», відвертість, свобода слова, рівність поглядів. Вони не давали зачахнути руху МЖК і наповнювали його життєвою енергією, до­помагали емжеківцям бути стійкими і не зраджувати своїм цілям, ідейним і моральним принципам.

               МЖК — своє середовище проживання і своя система захисту інтересів трудящих

Створення Республіканської асоціації МЖК України дозволило об'єднати зусилля лідерів організацій і прихильників руху для досягнення стратегічних цілей і подолання поточних проблем. Але на підприємствах і в організаціях МЖК на той час уже сформувалися трудові колективи, вза­ємини в яких істотно відрізнялися від загальноприйнятих.

Основу колективів складали емжеківці, які пройшли сувору школу від­бору. Вони розділяли ідеологію МЖК, засновану не тільки на отриманні квартири, але й на створенні середовища проживання, яке давало можли­вість самореалізуватися всім членам родини.

У трудових колективах формувалися власні соціальні стандарти та тра­диції. Згадує колишній голова оргкомітету Харківського МЖК « Інтернаціо- наліст» Олександр Непомнящий:

— Так, ми в той час мріяли багато про що! Одним із задумів був медико- реабілітаційний центр для воїнів-інтернаціоналістів і свій сімейний лікар у мікрорайоні. Ми не відкладали нічого «на потім». У першому ж будинку одну квартиру виділили під «медпункт», який обладнали за останнім словом тех­ніки. «Вибили» ставку лікаря, хоча за нормами її не було. Але це стало «від­правною точкою». сьогодні там працює цілий колектив медиків. Серед наших «афганців» були і лікарі. Тому в наступному будинку ми облаштували стома­тологічний кабінет.

Ще один спогад на медичну тему. Ми першими запровадили нетрадиційну ме­дичну послугу — електроакупунктурну діагностику. Кілька років поспіль МЖК успішно надавав її всім бажаючим.

Ми з усіх сил намагалися підтримувати будь-які ініціативи, спрямовані на по­кращення життя в МЖК. Але найзначнішим досягненням, безумовно, є будівни­цтво Храму Святого Георгія Побідоносця. Майбутній настоятель Храму Отець

Валерій, пройшовши Афганістан, брав участь в будівництві МЖК. Тепер важко уявити МЖК « Інтернаціоналіст» без нашого Храму.

Все це вимагало не тільки серйозних організаційних і фінансових ресур­сів, а й координації цієї роботи. Назрівала необхідність створення власної галузевої організації працівників.

в 1990 році в Харкові створюється перша профспілкова організація працівників МЖК, що об'єднала співробітників 17 підприємств. ініціативу харків'ян першими підтримали в колективах Сєвєродонецького МЖК «Мрія» та Черкаського МЖК «Митниця». А в 1992 році на конференції в Ки­єві було вже створено Українську республіканську профспілку працівників молодіжних житлових комплексів та комітетів місцевого самоврядування. Головою було обрано Ігоря Власенко. На цій же конференції було прийнято рішення про вступ до Федерації незалежних профспілок України.

На сьогодні профспілкові організації створені у всіх областях України. Очолює Центральний Комітет профспілки вже 14 років молодий та енер­гійний ветеран емжеківського руху Ніна Караван.

З розпадом СРСР в русі МЖК настала криза

З приходом незалежності Україну паралізує економічна криза та гіпе­рінфляція. Більшість підприємств союзного та республіканського значен­ня, які направляли своїх працівників на будівництво МЖК, зупиняються або працюють не на повну потужність. Припиняється фінансування, і на початку дев'яностих років будівництво молодіжних комплексів практично зупиняється.

Стає зрозуміло, що без підтримки держави рух МЖК загине. Центром пошуку виходу із ситуації стала Асоціація МЖК.

Всі засідання ради Асоціації були в той час присвячені цій єдиній, зда­валося б, нерозв'язній проблемі. Питання стояло набагато глибше, ніж будівництво: йшлося про моральну та соціальну відповідальність перед тисячами емжеківців.

Залишивши своє основне місце роботи, змінивши тимчасово спеціаль­ність, молоді люди, які відпрацювали на будівництві МЖК по три, а то й чотири роки, могли опинитися біля «розбитого корита» — і роботу втрати­ти, і квартиру не отримати. Але це була біда не лише цих хлопців, а й усьо­го руху. Моральні принципи емжеківців не дозволяли здаватися й кидати своїх колег і однодумців напризволяще.

Рада Асоціації шукала шляхи взаємодії з урядом, міністерствами і ві­домствами. Зовсім несподівано для членів Асоціації 5 лютого 1991 року виходить Постанова Ради Міністрів УРСР № 23 «Про компенсацію додат­кових витрат на будівництво житлових будинків, дач, гаражів та об'єктів садівницьких товариств, пов'язаних із введенням нових кошторисних норм і цін у будівництві», в якій передбачалася компенсація додаткових витрат, пов'язаних з подорожчанням будівництва, викликаним інфляцією.

Це рішення було направлено тільки на підтримку членів житлово- будівельних кооперативів, які вкладали свої гроші в будівництво житла, замовників будівництва дач і гаражів. До того ж компенсація надавалася лише державним будівельним організаціям. МЖК ця Постанова не стосу­валася. Але це була ідея! Це був сигнал до дії!

Рада Асоціації прийняла нереальне, здавалося б в той час, рішення: до­вести й своє право на компенсацію. це незважаючи на те, що більшість ор­ганізацій МЖК на той час були не державними і на будівництво молодіжних житлових комплексів особисті гроші емжеківці не вносили, але їх внесок був не менш істотним — особиста праця і частинка душі молодих людей.

Далі — рік «міркувань біля парадного під'їзду» і запеклої боротьби. 4 квітня 1992 р. приймається Постанова Кабінету міністрів України № 175 «Про компенсацію, пов'язану з лібералізацією цін, додаткових витрат на будівництво житлових будинків, гаражів, дач та об'єктів садівницьких то­вариств», в якій передбачається компенсація і для молодіжних житлових комплексів.

Але сталося непередбачуване! Хтось із чиновників, готуючи постано­ву до підписання, після того, як документ був прийнятий і вже перебував поза зоною контролю емжеківців, «відредагував» його, замінивши слово комплекси (в МЖК) на кооперативи! Стільки роботи та все дарма! Але пройдений тернистий шлях приніс свої плоди — розуміння механізму під­готовки законодавчих актів, і головне — знайдені союзники та встановлені контакти з ними.

У столиці прихильники руху МЖК організовують небачені на ті часи акції — пікетування Верховної Ради України та Кабінету міністрів Укра­їни. Стук касок об асфальт вперше почули в Києві не від шахтарів, а від тих, хто відстоював право на життя МЖК. Такий гучний протест «змусив» народних депутатів і Уряд звернути увагу на проблеми молодіжного жит­лового будівництва та прислухатися до вимог.

Згадує ветеран руху МЖК Костянтин Попов:

— Запоріжжя отримало рознарядку на три дні. Касками допомогли кияни, проїзд був недорогий, але ночували тільки одну ніч, тобто горланили в сквері бі­ля Верховної Ради два дні. Нас змінили, здається, львів’яни. Кияни, звичайно, бу­ли постійно. Плакати, речівки, постукування касками. Це зараз слово «майдан» загально номінальне, тоді ж все тільки починалося, йшли тренування. Пам’ятаю, хтось виніс роздруківку стенограми зі словами .С. Плюща — тодішнього глави парламенту: «Тут під Радою якісь хлопці, кажуть, житло недобудували. Треба зустрітися, розпитати, дайте протокольні доручення!»

Мабуть, з цього протокольного доручення почалася серйозна розмова про допо­могу МЖК з боку держави.

Представники МЖК з усіх регіонів України приїздили до столиці для участі в акціях. Найбільш активні їх учасники були представниками За­поріжжя, Києва, Луцька, Рівного та Сєвєродонецька. Керували рухом

протесту справжні прихильники МЖК: Василь Антонов, Роман  Богуславський, Володимир Грищенко, Олександр Ковальчук, Олександр  Левицький, Анатолій Неправда, Сергій Пандрак, Костянтин Попов та інші.

Згадує ветеран руху МЖК, керівник Луцького товариства «М.Ж.К.» Ва­лерій Ковалюк:

— 1992рік. Весна. Я в складі делегації МЖКівців м. Луцька приїхав до Києва на установчу конференцію профспілки МЖК.В офісі дирекції Асоціації МЖК України, що розміщувався на вул. Червоноармійській, нам повідомили — установча конфе­ренція відбудеться наступного дня, а сьогодні за рішенням ради Асоціації МЖКівці пікетують Верховну Раду України. Ми долучились до велелюдного натовпу пікетувальників, що зібрались біля Верховної Ради України. Настрій у всіх був збуджений: всі вірили, що депутати вислухають нас, зрозуміють і допоможуть...

Депутатам, що підходили, пікетувальники старались, як могли, розповісти про подолані труднощі на шляху до мрії — квартири, освоєння будівельних профе­сій, відпрацьовані місяці на будовах, про сподівання своїх дітей, про надію і віру, що молода Держава не відмахнеться від свого майбутнього.

Наступного дня пікетування продовжувалось. До пікетувальників долучились нові учасники з регіонів. Делегати на конференції прийняли рішення про створення Української республіканської профспілки працівників молодіжних житлових комплексів та комітетів місцевого самоврядування.

А я в групі, яку очолив Грищенко Володимир Олександрович, знаний МЖКівець. Почали ходити по кабінетах. В той час я в повній мірі не уявляв, скільки кабіне­тів потрібно буде пройти, скільком людям розказати про МЖК, скількох людей пройняти вірою в МЖК та переконати, що МЖК — це не тимчасова компанія, не бажання групи молодих людей вирішити свої квартирні проблеми. Це серйозно. надовго. Це майбутнє. Це найвагоміший аргумент на користь молодої Держа­ви — України.

По кабінетах ходили ми вдвох: Грищенко В.О. та я. Життєвий досвід Володи­мира Олександровича був доброю підмогою, а я досвіду набирався. В суботу (інколи в п’ятницю) їхали додому. Нас там чекали дружини, діти, МЖКівці (будівництво з великими потугами продовжувалось). А в понеділок зранку ми з ним приїжджа­ли до Києва.

Проте дні йшли, а результату ніякого. інколи здавалось, що ми ні на крок не наблизились до рішення. Обговорюючи ввечері в готельному номері події дня, ми з Володимиром Олександровичем приходили до сумного висновку: знову нічого. За­втра потрібно продовжувати. Але з якого кабінету? Кого ми ще не переконали? Щоб не опускались руки, в черговий раз переконували себе — таку справу не мож­на просто так похоронити.

В дискусіях з кожним днем все більше викристалізовувалось розуміння шляхів вирішення проблем молодіжних житлових комплексів, механізмів та інструмен­тів,які повинні будуть забезпечити реалізацію державної підтримки руху МЖК. Так з’явилась ідея створення у складі Асоціації молодіжних житлових комплексів України Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.

4липня 1992року став щасливим днем в моєму житті та в житті кожного МЖКівця. В цей день була підписана постанова Кабінету міністрів України №369 «Про сприяння розвиткові молодіжного житлового будівництва». Наші старання увінчались успіхом. Важко сказати, як розвивалось би МЖКв Україні без цієї по - станови. Вона дала змогу завершити розпочаті будівництвом багатоквартирні будинки та дала потужній поштовх розвитку підприємств МЖК.

Робота проводилась інтенсивно. Лідерам руху вдалося зустрітися з Прем'єр-Міністром України Вітольдом Фокіним, який, ознайомившись з роботою Сєвєродонецького МЖК «Мрія», повірив у перспективи розви­тку МЖК. За його підтримки раді Асоціації вдалося домогтися виходу 4 липня 1992 року Постанови Кабінету міністрів вже незалежної України № 369 «Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва». Вели­ку підтримку в його підготовці надали Голова Держбуду України Володи­мир Гусаков, начальник відділу Міністерства економіки України Орест Лотоцький, завідувач сектором Кабінету міністрів України Іван Шимков, заступник завідувача відділом Кабінету міністрів України Ігор Єленєв, на­чальник управління Кабінету міністрів Віктор Іванкевич.

Саме цей законодавчий акт надав нове життя руху МЖК: офіційно легалізував підприємства МЖК, передбачив компенсацію подорожчан­ня будівництва, надав право виконувати функції замовника, самостій­но обслуговувати житло та багато іншого. Вперше Постанова передбачала створення Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Асоціації МЖК України. Ця Постанова не тільки легалізувала рух МЖК у вже незалежній Україні, але й створила законодавчі умови для діяльнос­ті, фінансування та розвитку його підприємств.

Згадує колишній голова оргкомітету Львівського МЖК «Каменяр» Олек­сандр Ковальчук:

— Буквально через місяць після виходу даної постанови мені вдалося переко­нати керівництво області про необхідність підтримки молодіжного житлово­го будівництва, наслідком чого стало підписання Розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 10 серпня 1992року №421. Згідно з цим Розпорядженням почало діяти регіональне відділення Фонду, в результаті чо­го ми стали замовниками по об’єктах МЖК, була створена єдина система з ор­ганізації фінансування будівництва. Як наслідок була докорінно змінена думка та ставлення місцевої влади до МЖК.

Але проблема фінансування, як і раніше, стояла гостро. Для того щоб внести до Державного бюджету рядок «Компенсація будівельним органі­заціям МЖК», прихильники цього руху ще довго оббивали пороги керів­ників Уряду та Верховної Ради України. Ставало все складніше доводити свою правоту, оскільки в Уряд приходили люди, які нічого не знали про МЖК. Доводилось і їх переконувати в перспективності руху МЖК, а пред­ставники МЖК у всіх куточках України зустрічалися з народними депу­татами, щоб їх теж навернути до своєї віри і забезпечити підтримку при голосуванні у Верховній Раді відповідного рядка в Законі України «Про Державний бюджет України на 1993 рік».

У 1993 році компенсація підприємствам і організаціям МЖК у зв'язку з подорожчанням будівництва стала реальністю. Будівництво житлових бу­динків МЖК було врятовано.

Кредитування — наступний етап у розвитку руху МЖК

Дев'яності — найтяжчий час не тільки для економіки України в цілому, але й для руху МЖК. Глибока пауза в будівництві. Важко сказати, чим би закінчилася історія руху, якщо б не взаємодопомога членів Асоціації. Шу­кали і знаходили дешеві кредити, були змушені займатися взаємозаліками. Товарно-грошові відносини допомагали. Про систему взаємозаліків згадує ветеран руху МЖК Костянтин Попов:

Про такий винахід я дізнався від харківських колег. У них же отримав перший, як зараз модно говорити, майстер-клас. Для організації подібної операції треба було мотнутися містом між постачальниками-підрядчиками, податковою та замовником, потім потрапити в міністерство замовника, потім у Мінфін і казначейство. Найскладнішим (фізично і морально) був етап казначейства. Люди з усієї країни стояли в коридорах казначейства цілодобово, а у виконавців, які перевіряють доку­менти, вже до обіду очі рогом лізли. При цьому в приміщеннях казначейства йшов ремонт — оздоблювальні роботи зі штукатуркою та фарбуванням стін.

Погано це було чи добре для економіки в цілому, важко сказати. Але почуття, як і ми пережили, маючи на руках протоколи взаємозаліків із заповітними асигну­ваннями, свідчили про явну користь проведеної операції для будівництва конкрет­них будинків, конкретних квартир конкретним людям. Докучала одна проблема — протоколи взаємозаліків дуже важко було конвертувати в «живі гроші». Як ми платили зарплату спіднім, годинниками, котлетами тощо — окрема розповідь.

Але, незважаючи на всі труднощі, в середовищі Асоціації все частіше почали піднімати питання про «завтрашній день», про нові перспектив­ні напрямки забезпечення молоді житлом, про необхідність створення принципово нового механізму, який би забезпечив доступність придбан­ня квартири для звичайної української молодої сім'ї.

Ідея прийшла зі сходу України, з міста Сєвєродонецька. На одному із за­сідань ради Асоціації МЖК керівник Сєвєродонецького МЖК «Мрія» Володимир Грищенко запропонував розробити механізм державного дов­гострокового пільгового кредитування молодих сімей на будівництво жит­ла. Ідея здавалася настільки нереальною, що навіть члени ради підтримали її лише після багатогодинного обговорення. Для реалізації ідеї державного кредитування потрібні були гроші. А їх не було не тільки в бюджеті, але й в економіці країни.

На просторах України бушувала гіперінфляція, яка досягала десятків тисяч пунктів. Всі громадяни в країні відразу стали мільйонерами, а мі­сячний оборот на підприємствах досягав мільярдів, але реальних грошей не було. Однак рішення радою Асоціації прийнято і його треба було реалі­зовувати. До роботи «впряглися» не тільки члени ради, а й усієї Асоціації.

Однак ніхто з високопосадовців та політиків навіть обговорювати цю ідею не хотів. Складалося враження, що слово іпотека звучало для них як заборонене та лайливе. На ініціаторів дивилися, як на утопістів. Автори цієї «навіженої» на ті часи ідеї звернулися до Міністерства України у спра­вах молоді та спорту.

Очолював Міністерство легенда світового спорту, колишній секретар ЦК ЛКСМ України Валерій Борзов. Першим заступником був Володимир Барабаш, а заступником начальника Головного управління у справах мо­лоді — Іван Хохленков. Вони не з чуток знали, що таке МЖК. Тому і під­тримали ідею.

У цей час, в 1992 році, тривала робота над проектом Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Було прийнято рішення: адаптувати в цей проект новацію емжеківців. Один з розробників законопроекту Іван Хохленков став провідником цієї ідеї в уря­дових коридорах, а його кабінет перетворився на своєрідний філіал Асоціа­ції. Після того, як робота над законопроектом була завершена, його внесли на розгляд Верховної Ради України. Для ініціаторів починався новий етап.

У той час Комісію Верховної Ради України у справах молоді очолював Анатолій Матвієнко, колишній секретар ЦК ЛКСМ України. Він всіляко допомагав руху МЖК у 80-х роках і безсуперечно підтримав норми про­екту закону, що передбачав кредитування молодих сімей на будівництво житла. Комісією було прийнято рішення про те, що супроводжувати ці пропозиції буде Секретар Комісії Анатолій Толстоухов. Так лідери руху МЖК познайомилися з Анатолієм Володимировичем, який і надалі як державний і політичний діяч відстоював і підтримував діяльність, спря­мовану на вирішення найбільш нагальної проблеми молоді України — за­безпечення її житлом.

знову мобілізація всіх сил членів Асоціації — листи та зустрічі з народ­ними депутатами по всій Україні, виступи на засіданнях Комісій Верхо­вної Ради України. 18 лютого 1993 року Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» був прийнятий! Причому, прийнятий із найсуперечливішою на стадії обговорення стат­тею, яка передбачає право на державне довгострокове пільгове кредиту­вання молодих сімей на будівництво житла. Поки тільки право. Але це все ж була перемога! У статті 10 Закону не тільки декларувалося це право, а й закладалися пільгова відсоткова ставка кредиту, механізм мотивації моло­дих сімей на народження дітей, що передбачає зменшення розміру частини кредиту, яку треба повернути в залежності від кількості дітей в сім'ї.

Через багато років деякі народні депутати того скликання зізнавалися, що голосували, щоб відчепилися емжеківці, та й на виборчому окрузі мож­на було похвалитися прогресивної позицією. А щодо реалізації, то мало хто вірив, що ця норма буде реалізована в найближчому майбутньому. Хіба ма­ло декларативних норм приймає парламент.

І все ж багато народних депутатів були активними прихильниками та­ких нововведень. У першу чергу, це Олександр Борзих (Луганська обл.), Во­лодимир Гриньов (м. Харків), Едуард Дідоренко (Луганська обл.), Василь Дурдинець (Кіровоградська обл.), Олександр Ємець (м. Київ), Юлій Йоффе (Луганська обл.), Євген Кушнарьов (м. Харків), Богдан Ліщина (Луганська обл.), Віктор Тихонов (Луганська обл.), В'ячеслав Чорновіл (Львівська обл.), Володимир Яворівський (Кіровоградська обл.), гор Юхновський (м. Львів).

Незважаючи на труднощі і велике фізичне та психологічне наванта­ження (лідери витрачали багато сил і часу на роботу в Асоціації), житлові будинки МЖК продовжували будуватися й успішно вводилися в експлу­атацію. Молоді сім'ї вселялися в довгоочікувані квартири в Києві, Луган­ську, Львові, Маріуполі, Рівному, Сєвєродонецьку, Харкові та багатьох інших містах України.

Але що робити далі? У населення коштів немає, підприємства перестали фінансувати будівництво житла, а компенсація виділяється тільки на жит­лові будинки, будівництво яких розпочато до 1992 року. Прийнятий Закон був настільки прогресивним, що про його застосування ніхто не хотів на­віть говорити. До того ж, був відсутній механізм видачі кредитів, а доручи­ти його розробку відповідним відомствам Уряд відмовився.

У черговий раз все лягло на плечі провідників ідеї молодіжного креди­тування. В Асоціації була створена робоча група з розробки відповідних нормативних документів на чолі з Володимиром Грищенком. До її скла­ду увійшли Роман Богуславський, Олександр Ковальчук, Валерій Ковалюк, Леонід Рисухін, Олександр Скачедуб. Посилилась група обраними до складу ради Асоціації Іваном Хохленковим, заступником завідувача відді­лом Кабінету міністрів Ігорем Єлєнєвим.

Продовження >>