Історія Асоціації продовження

У тому ж 1987 році на Виставці досягнень народного господарства Укра­їни відкрився Республіканський центр з розвитку МЖК, де були пред­ставлені проекти та макети будівництв. Тут проводилися семінари, на які запрошувалися представники ініціативних груп зі створення МЖК з усіх куточків України.

Стати учасником або, як тоді це називали — бійцем комсомольсько­го молодіжного будівельного загону (КМБЗ) МЖК було непросто. Для цього молодь проходила відповідний відбір. Основними критеріями змагання були: активна життєва позиція, досягнення на виробництві, відпрацювання поза робочим часом норми трудової участі на об'єктах бу­дівництва. До складу КМБЗ входили представники творчої інтелігенції та робітничої молоді, молоді вчені, інженери, конструктори, архітектори, лікарі, педагоги.

Своїми спогадами про порядок відбору кандидатів у КМБЗ поділився колишній голова оргкомітету Луганського МЖК «Ровесник» Леонід Рисухін:

 У систему МЖК був найсуворіший відбір претендентів. Так, у м. Луганську з 2500 учасників цього руху кандидатами стали лише близько тисячі людей. Тіль­ки на тодішньому тепловозобудівному заводі ім. Жовтневої революції конкурс за право піти на будівництво та заробити квартиру становив до шести осіб на од­не місце. Треба було заробити право на участь в МЖК — виграти у змаганні. За кожну справу, яку проводив оргкомітет, бійцям будзагонів нараховувалися бали. Тільки на заводі «ОР» на суботниках було відпрацьовано 62 тисячі людино-годин, зекономлена 51 тисяча радянських рублів фонду заробітної плати. Часто ми пра­цювали — зрозуміло, безкоштовно — на пускових об'єктах того чи іншого заводу.

Однак не все так легко складалося на шляху прогресивного молодіж­ного руху. Були випадки, коли МЖК розглядали як мало не потенційну загрозу комунізму. Консерватизм деяких партійних керівників і директо­рів підприємств іноді ставав серйозною перешкодою. Адже порушувалася звична схема «соціальної справедливості». У той час тільки людина похи­лого віку могла розраховувати на нормальне окреме житло. Починати ж свою трудову діяльність належало з койко-місця в гуртожитку. Мала бути дотримана ієрархія соціальних досягнень.

Рівень виникаючих проблем яскраво ілюструють спогади колишнього голови оргкомітету Дніпропетровського МЖК «Зоряний» Євгена Ісаєва:

— База облсільгосптехніки була в підпорядкуванні начальника управління сіль­ського господарства Дніпропетровської області Лазаренка П.І. (згодом Прем'єр - міністр України). Незважаючи на те, що нова база була добудована і введена в експлуатацію, завдяки тисячам відпрацьованих бійцями МЖК годин, звільняти і передавати нам стару базу ніхто не поспішав.

Рядові бійці вимагали від оргкомітету активних дій. На загальних зборах було прийнято рішення пікетувати міськвиконком. Йшов 1989рік. Час був неоднознач­ний: Радянський Союз, Компартія, КДБ, у той же час — гласність, перебудова, прискорення. Я доповів про прийняте рішення секретарю комітету комсомолу Ви­робничого об'єднання «Південний машинобудівний завод» Цибенку Михайлу. У відповідь—вимога негайно відмінити акцію як авантюру, яка завдасть невиправної шкоди руху МЖК.

Довелося зібрати оргкомітет і винести це питання на остаточне вирішення. Кілька годин тривала непроста дискусія. Були і ті, які утрималися, і ті, які про­ти (в основному члени КПРС — для них наслідки могли бути дуже серйозні). Але більшістю голосів було прийнято рішення—провести пікетування. Одразу почали готуватися — писали плакати, обдзвонювали бійців. Ввечері, напередодні акції, подзвонили з приймальні генерального—мене терміново викликає Леонід Данило­вич Кучма. Розмова була короткою.

 Що за бузу ви затіяли? — запитав він.

 Леоніде Даниловичу, люди три роки відпрацьовують трудову програму, а перспектив звільнити майданчик під будівництво МЖК не має. Ось ціла папка

протоколів нарад за участю, в тому числі і Вас, і Лазаренка П.., і Пустовойтен­ка В.. (тоді—голова міськвиконкому Дніпропетровська). База сільгосптехніки побудована і введена в експлуатацію, але ніхто не збирається туди перебиратися. Ми не бачимо іншої можливості привернути до нашої проблеми увагу. На загаль­них зборах прийнято рішення пікетувати міськвиконком.

 Але комітет комсомолу проти акції, — уточнив Кучма.

 А ми їх не запрошуємо, — відповів я.

 Гаразд, дійте. Можеш розраховувати на мою підтримку, — сказав він.

На наступний ранок бійці МЖК вийшли з плакатами до міськвиконкому.

 

Це була перша подібна акція у Дніпропетровську. Вийшло близько ста чоловік. Хтось злякався, когось не відпустили з роботи. До мене підійшов чоловік з мікрофоном, представився кореспондентом радіостанції «Свобода». Поставив питання, я по­яснив суть заходу. Перервали члени оргкомітету: ««Ти що з глузду з'їхав?Нас же всіх пересаджають за антирадянську пропаганду. До того ж — це «ворожі голо­си». Житло-житлом, але у нас, у радянських, — своя гордість». Такий був час.

Потім були переговори з головою міськвиконкому Пустовойтенком Валерієм Павловичем (згодом Прем’єр - міністр України). Підписали протокол про те, що база протягом місяця буде прибрана з міста. На наступний ранок мене та заступника голови оргкомітету Олексія Січевого викликали до першого секретаря обласного комітету компартії Задое Н.К. У приймальні побачили Лазаренко П. . На душі було тривожно — ніхто не знав, чим все це закінчиться. Готувалися з Льошею ви­правдовуватися, а виявилося — не довелося навіть рот відкрити.

Задоя Н.К. з порогу до Лазаренка П.І.: ««Ти що не підтримуєш рішення партії і уряду?Хлопці тобі базу побудували, а ти їм палиці в колеса? Якщо через місяць не звільниш майданчик — покладеш на стіл партквиток». в такому дусі 20 хвилин розпікав. Павло Іванович мав дуже блідий вигляд. Точно стверджувати не можу, але думаю, що без участі Леоніда Даниловича тут не обійшлося. Через два місяці загони бійців МЖК зайшли на територію бази.

Перешкоди, які доводилося долати в процесі молодіжного будівництва, виникали не тільки на його початковій стадії, але й на всіх інших етапах, що позначалося на термінах здачі житла в МЖК. Крім того, вони приводили до збільшення термінів трудової «повинності» бійців. Гальмував будівництво дефіцит будматеріалів, техніки. Та й кваліфікованих фахівців було недостат­ньо. Тому бійці КМБЗ направлялися на навчання до професійно-технічних училищ. Все це виглядало іноді карикатурно: кандидат технічних наук, за­відувач лабораторією науково-дослідного інституту — учень ПТУ. Але що робити, якщо це єдиний шлях до отримання квартири у молодому віці.

Працювати доводилося не тільки на будівельних майданчиках. Орг­комітети укладали договори із заводами залізобетонних виробів, велико­панельного житлового будівництва та деревообробними комбінатами на поставку відповідних будматеріалів. Туди і прямували представники бу­дівельних загонів, які працювали в цехах і на дільницях, що випускають необхідну для МЖК продукцію.

Про труднощі, з якими доводилося стикатися лідерам руху МЖК, згадує його ветеран, колишній голова оргкомітету Сєвєродонецького МЖК «Мрія» Володимир Грищенко:

— У 1985році оргкомітету МЖК «Мрія» було відмовлено керівництвом буді­вельного монополіста регіону — комбіната «Ворошиловградхімбуд» не тільки в бу­дівництві МЖК, а й в пайовій участі у зведенні житла на принципах МЖК. Але ж Міністерством були виділені не тільки гроші, але й ліміти .

Здавалося б, глухий кут! Але сєвєродонецькі емжеківці вже не хотіли відмовля­тися від своєї мрії — побудувати собі квартиру і пішли на безпрецедентний у той час експеримент. Вони прийняли рішення будувати МЖК самостійно, силами колективу МЖК. Необхідно було виконати проектні роботи, знайти і придбати на безкрайніх просторах СРСР будівельну техніку, механізми, лопати, кельми, рука­виці, одним словом — все! А головне—організувати будівництво, не маючи ніякого досвіду в цій нелегкій справі.

Будівництво МЖК «Мрія» було своєчасно завершено. Сотні молодих сімей стали власниками прекрасних квартир, а сам комплекс — візитною карткою міста Сєвєродонецька.

Подібних прикладів, коли молодь долала численні труднощі і «перема­гала» бюрократію, багато. У кожного МЖК були свої особливості та свої проблеми. Але мета, до якої йшли неприборкні молоді романтики, загаль­на — забезпечити собі гідні умови життя.

Рух МЖК вже було не зупинити. Він поширювався, об'єднував одно­думців і отримав широку популяризацію. Газети, радіо, телебачення, ви­ставки, семінари — скрізь піднімалася тема молодіжного будівництва. Гасло «Людина будує будинок, будинок будує людину» був зрозумілий і актуальний.

— Але будинок не тільки «будував» людину, але й давав їй путівку в життя, — згадує Олександр Скачедуб, колишній начальник штабу Дніпропетровсько­го МЖК «Фрунзенський-1». —У нас на МЖК Фрунзенський від генпідрядника — тресту «Дніпроміськбуд» були тільки майстер і бригадир каменярів, усі інші хлопці були з найрізноманітніших підприємств. Між тим, гасло «Свій дім — своїми руками» не був порожнім звуком. Звичайно, спецроботи — електромонтажні, сантехнічні, монтаж ліфтів—виконували в основному спеціалізовані БМУ, але не без нашої участі, а ось загальнобудівельні роботи ми робили самостійно, і отри­мані будівельні спеціальності допомогли надалі, у важкі 90-ті, вижити, а деякі емжеківці і до сьогодні залишилися вірні другій, будівельній, спеціальності.

Сьогодні багато учасників руху МЖК згадують про той час з великим теплом і впевнені, що участь у створенні МЖК формувало особистість. Су­сіди ставали близькими людьми. Зароджувались нові добрі традиції. Деякі з них в незалежній Україні вже стали нормою.

Так, наприклад, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) — одне з головних напрямів у реформуванні житлово-комунального господарства — взято не тільки із західної практики, але й з досвіду господарської діяльності МЖК. Добудувавши будинок, його не віддавали на піклування ЖЕКів, а ще в радянські часи бралися обслуговувати само­стійно. Утримувались в порядку не тільки будинки та прибудинкові те­риторії. Спільними зусиллями мешканців висаджувалися дерева, квіти, будувалися у дворах спортивні майданчики, створювалося кабельне теле­бачення, організовувалися спортивні змагання, а для дітей — різноманітні конкурси.

У період з 1985 по 1991 рік було створено й активно працювало вже біль­ше 200 оргкомітетів МЖК.

Труднощі, які емжеківці з успіхом долали, скоріше навіть технології та методи, які для цього використовувалися, були безцінні в середовищі МЖК, оскільки досвіду катастрофічно не вистачало. Все гостріше відчу­валася потреба в створенні «майданчика» для спілкування, обміну досві­дом та вироблення оптимальних шляхів розвитку й об'єднання зусиль для рішення поставлених завдань. В організаційному і правовому плані у ра­дянський час це зробити було не просто. Але наполегливість і послідов­ність часто дають свої результати.

в 1989 році організації молодіжних житлових комплексів об'єдналися в Республіканську асоціацію МЖК України. Пізніше, в 1995 році, вона була перетворена на Всеукраїнську асоціацію «Укрмолодьжитло». До її складу в різні роки входили не тільки ідеологи руху, а й усі ті, хто поділяв філософію першопрохідців. Це, перш за все, досвідчені організатори МЖК, які вміють аналітично мислити і працювати на перспективу: Василь Антонов, Вале­рій Артеменко, Роман Богуславський, Валерій Бриков, Олександр Вензель, Володимир Грищенко, Богдан Гусак, Анатолій Зайковський, Віктор Інякін, Василь Катуна, Сергій Кищенко, Вадим Коваль, Олександр Коваль­чук, Валерій Ковалюк, Анатолій Крикунов, Віктор Кузнєцов, Олександр Левицький, Микола Мальцев, Анатолій Мироненко, Олександр Непомня­щий, Анатолій Неправда, Сергій Пандрак, Сергій Поркуян, Костянтин Попов, Леонід Рисухін, Володимир Рудик, Олександр Скачедуб, Володи­мир Швадчак, Анатолій Шендрик, Анатолій Філенко, Сарія Хазієва, Ві­ктор Цвященко та багато інших.

Їх імена цілком заслужено увійдуть в історію емжеківського руху Укра­їни. Завдяки цим людям, ідея будівництва молодіжних житлових комп­лексів з елементами нового колективістського побуту ставала реальністю в Бердянську, Глухові, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Івано - Франківську, Києві, Кременчуці, Луганську, Луцьку, Львові, Маріуполі, Миколаєві, Одесі, Рівному, Сєвєродонецьку, Ужгороді, Харкові, Херсоні, Феодосії і в багатьох інших куточках країни.

З самого початку своєї діяльності Асоціація стала створювати систему конструктивної взаємодії з керівниками Центрального Комітету комсомо­лу України та органами державного управління Української РСР. Одним з перших державних актів, який був прийнятий за ініціативою Республіканської асоціації МЖК України , була спільна Постанова Ради Міністрів Української РСР і ЦК ЛКСМ України від 11 жовтня 1989 р. № 251 «Про подальший розвиток будівництва молодіжних житлових комплексів в рес­публіці», підписана Головою Ради Міністрів УРСР Віталієм Масолом і Се­кретарем ЦК ЛКСМУ Анатолієм Матвієнко.

Ця Постанова, проект якої формувався в надрах Асоціації і апараті ЦК комсомолу, був хоч і трохи запізнілим, але важливим законодавчим доку­ментом, який не тільки поклав початок легалізації руху МЖК в Україні, але й визначив місце МЖК в системі господарських відносин у Радянській Україні і навіть надав право організаціям МЖК бути замовником будівни­цтва.

Україна була першою республікою в СРСР, в якій оргкомітети МЖК та їхні лідери об'єдналися для вирішення стратегічних питань і створили своє громадське об'єднання, свою асоціацію. Мабуть, прислів'я «гуртом і батька легше бити» міцно сидить в нашій ментальності.

Однак маса невирішених проблем, труднощі, які підстерігали МЖК на кожному кроці, гостра необхідність використовувати досвід «побратимів» у цій захоплюючій, благородній, але нелегкій справі вимагали координації діяльності емжеківців і на всесоюзному рівні, тому що в той час практично всі питання вирішувалися в білокам'яній столиці Союзу — в Москві. А це і ліміти на підрядні роботи, і ліміти на придбання техніки та обладнання — практично усе, крім місцевих матеріалів. Тому об'єднуючі настрої витали в середовищі емжеківців Радянського Союзу, а може, і приклад українців зіграв свою роль.

У жовтні 1989 року в місті Калінінграді, батьківщині МЖК, за ініціати­вою Всесоюзного центру МЖК відбулася Всесоюзна конференція органі­заторів МЖК, в роботі якої взяли участь представники більше 200 МЖК з 10 республік СРСР. Україну представляли емжеківці з Дніпропетровська, Луганська, Рівного, Харкова та інших міст, але представляли вони вже не тільки свої МЖК, а й Республіканську асоціацію МЖК України і в своїй роботі на Конференції спиралися на відповідну корпоративну позицію. Це була вже сила, і це звертало на себе увагу учасників з інших республік. Після бурхливих обговорень делегати конференції прийшли до думки про необхідність створення своєї всесоюзної організації, було розглянуто мож­ливий варіант Статуту та прийнято рішення про проведення Установчого з'їзду зі створення своєї емжеківської організації.

в квітні 1990 року цей з'їзд відбувся в місті Алма-Ата, на якому був створений «Союз МЖК в СРСР». Почалася робота з легалізації Союзу, зі створення його організаційної структури. З цією метою, для уточнення складу робочих органів, затвердження регламентних документів восени того ж року був проведений ІІ-й з'їзд Союзу, на якому знайшли свій вихід відцентрові тенденції та настрої в політикумі СРСР, в національних, куль­турних спільнотах багатонаціонального Союзу — почали облаштовуватися «національні квартири» союзних республік, а на горизонті з'явився при­вид, але вже не комунізму, а кінця великої радянської імперії.

А через рік, у грудні 1991 року, в Біловезькій Пущі закінчилася 69-річна історія Союзу Радянських Соціалістичних республік і по суті історія, яка не почалася, Союзу МЖК в СРСР.

А рух МЖК в Україні жив своїм життям, Асоціація вирішувала цілком прагматичні та конкретні питання життєдіяльності формувань МЖК. Проводились різні спеціалізовані наради, семінари, наприклад, восени 1989 року такий, як «Проблеми соціального розвитку МЖК в Україні».

А на загальних зборах Асоціації в березні 1990 року делегати вже під­німали питання про особливості централізованих і нецентралізованих лімітів, про дозвіл створення будівельних управлінь МЖК і навіть «замахувалися» на святая святих — об'єднанні фінансування будівництва житла для молоді з різних джерел, про отримання дозволу на експлу­атацію житлових будинків, побудованих формуваннями МЖК. Про­блеми ці були не простими, часто доставляли багато турбот у поточній діяльності.

Продовження >>