Історія Асоціації: діяльність та очищення

Історія взаємин Ігоря Георгійовича з рухом МЖК починається з кінця 80-х років. Весь цей час він був державним службовцем з великої літери: підтримував все нове і прогресивне, надавав величезну методичну допо­могу Асоціації.

З'явилося нове покоління активістів. До їх числа, перш за все, варто віднести Євгена Ісаєва (м. Дніпропетровськ, МЖК «Зоряний»), Олексан­дра Непомнящего (м. Харків, МЖК « Інтернаціоналіст»). Велику, безцінну допомогу надавали начальник відділу Міністерства економіки України Орест Лотоцький, заступник завідувача відділом Кабінету міністрів Укра­їни Іван Шимков, начальник управління Кабінету міністрів України Ві­ктор Іванкевич та інші.

Перспектива це добре, а життя вимагало прийняття щоденних рішень в умовах галопуючої інфляції в десятки тисяч пунктів, суцільного бартеру і як наслідок — відсутності обігових коштів. У катастрофічному становищі опинилися МЖК, які звалили на свої ще не зміцнілі плечі тягар з обслуговування побудованих ними житлових будинків . знову труба кличе лідерів руху і актив на урядові барикади. Асоціація ініціює і домагається прийнят­тя Постанови Верховної Ради України від 26.11.1993 р. № 3655-ХІІ «Про державну дотацію на утримання квартир у будинках житлово-будівельних кооперативів і молодіжних житлових комплексів».

А тим часом механізми кредитування напрацьовувалися та прямували до Кабінету міністрів України. Але віз і нині був там, тому що не давалися офіційні доручення керівникам відповідних органів державної влади для їх розгляду. Пояснення одне — час не прийшов, ви випереджаєте час.

А час не випереджався, а йшов без вороття. Лідери організацій МЖК мали займатися своєю прямою справою — будівництвом житла. Часу на формування державної молодіжної житлової політики майже не залиша­лося. Довкола Асоціації та її Фонду стали з'являтися люди, у яких була од­на мета — заробити гроші за рахунок компенсації підприємствам МЖК, а отже — і за рахунок молодих сімей. Назрівала криза.

Але кидати справу, якій було присвячено життя, і передавати в чужі «нечисті руки» — не в характері емжеківців. керівник Луганського МЖК «Ровесник» Леонід Рисухін звертається з відкритим листом до членів Асо­ціації. Після цього звернення в Дніпропетровську відбулася нарада членів організації. На нього всіх запросив Олександр Скачедуб. «Ні кроку назад, позиції не здавати» — таке рішення було прийнято одноголосно.

А на початку 1995 року відбулася позачергова конференція Асоціації МЖК України, на якій була дана принципова оцінка ситуації, що скла­лася. До ради Асоціації були обрані люди, які знають справжню ціну руху МЖК, «просочені» його духом і прагненням творити. Вони розуміли, що тільки рух вперед , тільки нові прогресивні ідеї можуть врятувати МЖК від застою та забезпечити його розвиток. Було вирішено не припиняти роботу з розробки та впровадження механізму кредитування. Асоціація знайшла в собі сили очиститися і не зрадити своїм принципам.

Костянтин Попов ділиться своїми враженнями про ту знамениту в ко­лах МЖК конференцію:

Мені довелося попрацювати секретарем конференції, тому чітко пам'ятаю ту напругу, яка витала в кулуарах, ту колосальну ентропію(приховану енергію) присутніх. З ініціативи тодішньої виконавчої дирекції конференція проводилася в передміс­ті Києва — Ірпені — в профілакторії, який з радянських часів не ремонтували. Явка учасників конференції була грандіозною. Ретельно були підготовлені документи, що підтверджують повноваження делегатів. Від деяких формувань (Харків, Львів) було по кілька осіб, через що виникали дискусії про те, скільки мандатів для голосування їм видавати. Всі чекали великого бою з непередбачуваним результатом, всі готувалися взяти в ньому безпосередню участь, відчайдушно битися за свої інтереси.

Вибори робочих органів конференції, як розвідка боєм, показали серйозність намірів реформаторів. Потрібно сказати, що всі МЖКівці в тій чи іншій мірі пройшли школу громадських організацій, чи то комсомол, чи то безпосередньо молодіжний житловий комплекс як збори вільних громадян. Пройшов таку школу і я у себе в «Вознесенке», але в порівнянні із заходом, про який йде мова, то була легка розминка. Потрапивши до президії в якості діючої посадової особи зборів, працю­ючи поруч з головою конференції Володимиром Грищенком, я отримав неоціненний досвід, який став у нагоді потім неодноразово в різних життєвих ситуаціях. У той же час тоді гідно оцінив і нехитру приказку:«війна — дурниця, головне—ма­неври». Підготовка пропозицій по робочим органам, стрімкість їх висунення, вмін­ня красиво (елегантно) «підводити риску», інші професійні прийоми зробили свою справу — ентропія матеріалізувалася в правильному напрямі.

Виступати могли всі — і виступали. Вистачило і звинувачень, і пафосу, і за­хисту, і пояснень, і обіцянок. Апофеозом дебатів стало... вимкнення світла в залі. Нагадаю, що це був січень, сутеніє в січні рано. У когось із запасливих колег, як у гумориста Задорнова, з собою виявилися ліхтарики. Мабуть, вони знали, що в епо­ху відключень електроенергії Ірпінь не є винятковим містом. Після нетривалого вирування в світлі відблисків кишенькових ліхтариків все ж вирішили продовжити конференцію наступного дня, інакше бюлетенів для голосування могло виявитися значно більше. Або менше.

Вечеряли при свічках у їдальні. Дебати тривали в номерах. Я спав години дві, не більше. Для когось ця ніч виявилася фатальною, для когось поклала початок великої кар'єри.

Ранкове засідання було коротким. В принципі все було зрозуміло: альтернативи немає, рада буде цілком переобрана, курс радикально змінюється. Вибори запро­понованих дніпропетровською групою МЖКівців кандидатур пройшли практично одноголосно...

знову виснажлива робота. Багатокілометрові походи коридорами вла­ди, які не приносили позитивного результату. раптом, коли вже опус­калися руки, прийшла новина: у вересні 1995 року заступником міністра Кабінету міністрів України призначений Анатолій Толстоухов.

Його активна позиція допомогла надати проектам нормативних актів, які були розроблені емжеківцями, офіційний характер, і вони були направлені на узгодження до відповідних органів влади. Значна допомога надавалася також з боку Голови Держбуду України Володимира Гусакова та його першо­го заступника Анатолія Беркути. Не можна не відзначити, що Володимир Миколайович познайомився з рухом МЖК ще в середині 80-х років, коли був начальником відділу Харківського проектного інституту «Укрміськбудпроект» та разом з професором Валерієм Шмуклером сприяв і «просував» позапланове проектування Сєвєродонецького МЖК «Мрія».

Про те, який опір потрібно було подолати ініціаторам і ентузіастам кре­дитування молодих сімей, говорить той факт, що тільки через чотири роки після першого звернення Асоціації до Уряду, 28 жовтня 1996 р. було при­йнято Постанову Кабінету міністрів України № 1300 «Про вдосконален­ня шляхів розвитку молодіжного будівництва». Це чітко проявилося під час регулярних нарад, які стали проводитися після призначення Анатолія

Толстоухова та на яких розглядалися заперечення міністерств і відомств.

В цей час Україною став вельми цікавитися Європейський Союз, про­понуючи допомогу у формуванні стратегії економічного розвитку. Під час формування одного з проектів вдалося переконати представників Євро­пейської комісії включити в програму дослідження і розробку системи довгострокового кредитування населення на будівництво житла, яка б враховувала досвід європейських країн. Про участь у цій роботі згадує ве­теран руху МЖК Євген Ісаєв:

— Саме в цей час в Україні працювала група фахівців Європарламенту за програмою «Тасіс», запрошена для розробки рекомендацій для економічного розвитку України. Грищенко В.О. був призначений керівником групи національних експертів, а я увійшов до неї як експерт з питань забезпечення громадян житлом. Добре пам'ятаю скепсис керівників проекту з Англії і Франції, які звикли працювати виключно за комп’ютерами з використанням всіляких програм,коли ми їм представили рукописні розрахунки програм довгострокового кредитування, виконані на калькуляторі. пам'ятаю, з яким здивуванням вони потім повідомили, що економічна модель сис­теми кредитування, яку ми з Грищенком В.О. розробили, не тільки «робоча», але і досить ефективна та прогресивна, а розрахунки виконані цілком вірно.

незважаючи на це, емжеківцям знадобився ще рік напруженої роботи в профільних міністерствах і відомствах для завершення роботи. Остаточ­но механізм кредитування був затверджений лише 3 грудня 1997 року По­становою Уряду № 1352 «Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики».

Сталося це вже після призначення Прем'єр-міністром України Валерія Пустовойтенка, а Міністром Кабінету міністрів України Анатолія Толсто­ухова. Так і не вдалося емжеківцям переконати тоді у своїй правоті таких важковаговиків в політиці, як Віктор Ющенко (у той час голова правління Національного банку України) і Віктор Пинзеник (Віце-Прем'єр-міністр України). Довелося обходити їх «обхідними шляхами», переконавши, що вони не повинні візувати ці проекти.

Здавалося б, емжеківці досягли бажаних результатів і можуть святкува­ти перемогу. Сотні молодих сімей стали вже звертатися з проханнями про надання кредитів в Асоціацію, яка на той час перереєструвалася відповід­но до нового Закону у Всеукраїнську асоціацію «Укрмолодьжитло».

Але в бюджеті країни не передбачені кошти на їх видачу. Проблема? Це для когось проблема, а для членів Асоціації, які пройшли нелегкий шлях до заповітної мети, було зрозуміло ще на стадії розробки, що така проблема буде, і її треба вирішувати, і був відомий шлях, як це робити.

робота проводилась паралельно з розробкою й узгодженням проектів нормативних актів. Знову загальна мобілізація членів Асоціації до роботи з народними депутатами. Знову виступи в Комітетах парламенту, робота з керівництвом Кабінету міністрів України. Готували звернення від імені Асоціації, і в кулуарах Верховної Ради України 20-30 представників неприборканого молодіжного руху протягом тижня особисто роздавали їх на­родним депутатам, пояснюючи при цьому мету й переваги кредитування.

Однак було зрозуміло, що тільки такими методами вирішити проблему неможливо: ця робота створює лише сприятливий суспільний фон. Необ­хідна серйозна підтримка. Тому і відбулися ряд зустрічей з Головою Вер­ховної Ради України Олександром Морозом, Прем'єр-міністром України Валерієм Пустовойтенком, керівниками профільних Комітетів Верховної Ради України, провідними політиками.

З боку Уряду цим питанням займався Анатолій Толстоухов, а в Парла­менті надавала підтримку група народних депутатів. У першу чергу це Ми­кола Азаров, Олександр Борзих, Олег Дьомін, Василь Євтухов, Олександр Ємець, Олександр Стоян, Іван Плющ, Катерина Самойлик, Валерій Че­реп, В'ячеслав Чорновіл , Володимир Яворівський, Станіслав Янко. , на­решті, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 1998 рік» кредити для молоді стали реальністю!

Велику та неоціненну допомогу в створенні та впровадженні системи піль­гового довгострокового кредитування та внесення відповідних витрат до Дер­жавного бюджету надавав Президент України Леонід Кучма. На засіданнях Національної Ради з питань молодіжної політики при Президентові України та Ради роботодавців і товаровиробників при Президентові України Володи­мир Грищенко, що був членом цих Рад , постійно ініціював обговорення цього питання. Президент України за результатами обговорення завжди підтриму­вав розвиток цього нового явища для України і давав відповідні доручення.

А на підставі його Указу «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики» в 1997 році був створений Державний фонд сприян­ня молодіжному житловому будівництву. Першим головою правління був призначений Володимир Грищенко.

Пільгові кредити в молодіжному середовищі були вельми популярни­ми. Адже для середньостатистичної української родини це єдиний варіант придбати власне житло.

Починає усвідомлювати необхідність участі в цьому процесі і місцева влада. Так, ще до початку кредитування на державному рівні в місті Сєвєродонецьку Луганської області в 1997 році були видані молодим сім'ям перші в Україні одинадцять пільгових довгострокових кредитів для будів­ництва житла за рахунок міського бюджету.

А при активному сприянні та безпосередній участі ветерана МЖК, за­ступника голови Луганської обласної державної адміністрації Леоніда Рисухіна у вересні 1997 року в Луганську було створено перший в Україні територіальний підрозділ Державного фонду сприяння молодіжному жит­ловому будівництву — Східноукраїнське відділення, яке очолив Вадим Ко­валь. У грудні 1997 року за рахунок коштів Луганського обласного бюджету були видані пільгові довгострокові кредити молодим сім'ям у містах Лисичанську та Сєвєродонецьку.

Україна стала першою серед країн СНД, де був розроблений і впрова­джений реальний механізм забезпечення житлом молодих громадян. До­свід України став вивчатися її сусідами. Делегація України, до складу якої входили представники Всеукраїнської асоціації «Укрмолодьжитло», була запрошена в січні 1998 року до Росії. Там відбулися зустрічі з обміну досві­дом з колегами та добрими друзями з Союзу емжеківців Росії, керівниками міністерств і відомств, депутатами Державної Думи. Володимир Грищенко ділився українським досвідом вирішення житлової проблеми для молоді з трибуни Державної Думи Росії на парламентських слуханнях.

А в Україні почалася кропітка робота зі створення нормативної бази кредитування, формування центрального апарату та регіональних відді­лень Фонду. Молоді сім'ї почали отримувати кредити по всій Україні. Бу­дівництво житла для молоді тривало.

У листопаді 2000 року делегація Асоціації, до складу якої увійшли Олек­сандр Вензель, Євген Ісаєв, Лариса Кузьменко, Валерій Омельчук, взяла участь у зустрічі молодих парламентаріїв держав — учасниць Співдруж­ності незалежних держав (СНД) «XXI сторіччя — суспільство, молодь». У зустрічі взяли участь парламентарії восьми країн СНД. Одним із результа­тів зустрічі стало звернення учасників до президентів, урядів і парламен­тів СНД, в якому йшлося про необхідність державної підтримки молоді, в тому числі й у сфері молодіжного житлового будівництва.

вже в 2002 році Кабінет міністрів України затверджує Державну про­граму забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки. Перед Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву поставлено за­вдання щодо її реалізації. Розробляються і впроваджуються різні механіз­ми державної підтримки молодих сімей, які прийняли рішення будувати власне житло.

Костянтин Попов згадує, якою значущою подією ставав пуск побудо­ваних будинків:

— Цікаві заходи були в Сєвєродонецьку. Сергій Поркуян як один з керівників МЖК«Мрія» навіть міський салют організував на честь пуску чергової МЖКівської багатоповерхівки.

Як першій особі приймаючої сторони (Грищенко в цей час супроводжував Пре­зидента Кучму Л.Д. в поїздці по місту) йому потрібно було знаходитися поряд з міністром — гостем на урочистостях. Причому міністрів було два: один чоловік, інший — жінка. Ось і метушився наш Серьога між ними: одному подавав саджа­нець дерева для посадки біля під'їзду новенького будинку, іншому воду в лунку за­ливав. Але мітинг з банкетом вдалися на славу, особливо були раді молоді сім'ї та рядові будівельники. А ми раділи разом з ними!

Теж у 2002-му, тільки влітку, вводили в експлуатацію будинок на Оболоні в Києві. Василь Антонов зі своєю дружною командою будував будинки, як Хрущов ракети. Ми були просто ошелешені не тільки розмахом будівництва МЖК«Оболонь», а й озелененням будівель, цими дивовижними висячими садами, що прикрашають фасади, чудово облаштованою набережною, чудовим офісом, грамотно розвиненою інфраструктурою району. Не даремно Оболонь славиться репутацією престижного району столиці.

Програма щодо забезпечення житлом молоді почала реалізовуватися швидкими і зростаючими темпами. До 2005 року щорічно зростали обсяги фінансування. Лише в 2004 році було виділено 122 млн. гривень. Активно долучалася до роботи регіональна влада. Практично у всіх областях Укра­їни в бюджетах передбачалися кошти для кредитування молодих сімей.

З 2005 року фінансування програми пішло на спад, а в 2009 році з іні­ціативи Кабінету міністрів України фінансування державного пільгового кредитування молоді було припинено.

Після зміни Уряду в 2010 році знову настав час «закочувати рукави» чле­нам Асоціації. Проведений аналіз стану справ з кредитуванням молодих сімей оптимізму не викликав. Крім припинення фінансування, емжеківці, на жаль, ще раз переконалися в тому, що вади, які людство накопичи­ло за час свого існування, живі та можуть перекрутити будь-яку шляхетну справу.

Виявилося, що частина кредитних ресурсів, отриманих молоддю у дер­жави, прямували Фондом не за цільовим призначенням або використо­вувалися не ефективно. Була впроваджена і процвітала система оплати «послуг» за отримання кредитів. Стало ясно, що серед тих, хто створював і забезпечував існування схем, спрямованих на обкрадання молодих сімей та дискредитацію «священної ідеї», були й вихідці з руху МЖК. Як кажуть, в сім'ї не без виродка.

<< Повернутись на попередню Продовження>>